Как утренний туман седой
От солнца быстро исчезает,
Так незаметно нам порой,
Как жизни время убегает.
Явленье наше на земле
Подобно слабому цветочку:
Взошел прекрасный на весне
А к осени удобрил почву.
Ведь видеть, слышать и дышать,
Любить, творить и улыбаться,
Общаться, здраво рассуждать,
В молитве к Богу обращаться
Возможно только лишь живым.
В могиле мертвых нет движенья,
Тела становятся простым
Для почвы поля удобреньем.
Но знаем мы, что дух живой
От праха должен отделяться
И вечным, праведным Судьей
В миры другие отправляться.
Душа, подумай, в мир какой
Ты направляешь свои взоры?
Не одари себя судьбой
Огнем наказанной Гоморры.
Сегодня время, пробудись!
Светильник твой наполни маслом,
В виссон чудесный облекись,
Следи, чтоб пламя не погасло.
Пройди ты славно путь земной,
Держа светильник твой горящим:
Залог получишь дорогой
Для жизни ввек непреходящей.
Услышав громкий трубный зов,
Откроются святых могилы.
Воскреснут - от земных оков
От смерти - к жизни Божьей силой.
Господь готов на облаках
Невесту встретить дорогую.
Она, как дар от жениха,
Получит радость не земную.
Ионий Гедеревич ,
Salem, USA
Поднимаю в небо взоры,
Где сияет красота;
Голубые там просторы,
Там живёт моя мечта.
Для души там дом готовый;
Путь закончится земной,
И войду я в мир тот новый,
В мир чудесный и святой.
Прочитано 4073 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
